ОСНОВА

Кризу в Україні та навколо її кордонів можна сміливо вважати поворотною точкою в європейській безпеці. Події в Криму та на Донбасі з 2014 року ставлять під питання її актуальність, адже фундамент європейської безпеки було закладено в кінці «холодної війни» в 1989-1990 роках. Сьогодні ж, після майже 7 років з початку збройного конфлікту, війна на території східної України і досі триває та принесла з собою більше ніж 13 тисяч смертей, масові руйнування, а також залишила незчисленну кількість людей без домівок.

Якщо аналізувати витоки конфлікту, стає очевидним, наскільки глибоко він закарбований у значно масштабнішу російсько-західну конфронтацію. Зокрема, неможливо сприйняти сучасні непорозуміння без детального дослідження контрастних історичних наративів, що стосуються різних регіонів України, Росії та Заходу. Суперництво між радикально протилежними поглядами на історичні факти українсько-російських відносин та на еволюцію європейської безпеки після завершення «холодної війни» – це головний камінь спотикання на шляху до ефективного виходу з нинішньої конфронтації між Росією, Заходом та Україною, а також становлення на шлях дипломатії, діалогу і кооперативної безпеки. Сприйняття та інтерпретація пов’язаних між собою подій не відбувається в історичному вакуумі, але, по суті, формується наративами, в яких переплітаються історичні та політичні події, а також медіа-дискурс та особистий/сімейний досвід. У співпраці з Інститутом права та публічної політики, ILPP (Москва), inmedio реалізував німецько-російський проект діалогу в 2018 році, який у 2019 та 2020 роках був перетворений у тристоронній українсько-російсько-німецький формат, включаючи українську громадську організацію “Ідеї змін (Київ) як партнера.

Проекти фінансувалися Міністерством закордонних справ Німеччини в рамках програми „Розширення співпраці з громадянським суспільством у країнах Східного партнерства та Росії”.

Наш підхід

У межах діалогу на основі медіації 18 експертів з академічних установ, аналітичних центрів та неурядових організацій, а також журналістів і досвідчених медіаторів зустрілися в Берліні в листопаді 2019 року. Вони аналізували та розглядали західні, російські та українські наративи в пошуках поворотного моменту періоду завершення «холодної війни», після якого почалося погіршення відносин між цими країнами. Ці наративи часто відображають глибоко вкорінені думки, сформовані індивідуальним і колективним досвідом; а також самостійно формують цей досвід, якщо держава застосовує їх для маніпуляції суспільною думкою. Усвідомлення походження наративу не вимагає абсолютної з ним згоди. Втім, спроба зрозуміти його суть допомагає підготувати фундамент для успішних переговорів стосовно виходу з кризи.

Використовуючи хронологію історичних та останніх подій як відправну точку, в ході інтерактивного процесу було вирішено зосередитись на наступних п’яти темах, які вважаються найбільш актуальними, щоб сприяти глибокому розумінню наративів щодо західно-російсько-українських відносин: Голодомор 1930-х років і його вплив на ідею української незалежності; 1991 рік – різні погляди на розпад Радянського Союзу та набуття Україною незалежності; спроби та провали співробітництва з НАТО; конкуруючі версії щодо Євромайдану, Криму та Донбасу.

Наратив стосується того, як історичні факти, політичні події, подання у ЗМІ та особистий досвід переплітаються та надають значення у відтворенні історії. Серед іншого, висвітлюючи певні події та факти та приховуючи інші, виникають різні інтерпретації. Таким чином, цей термін відображає суб'єктивні істини.

Порівняння наративів полягає насамперед не у спробі визнати об’єктивну історичну істину. Швидше, порівняння визнає, що кожен наратив неминуче фокусується на певних подіях та фактах на тлі різних життєвих реалій, і що окремі біографічні передумови також впливають на те, які факти сприймаються зокрема.

Наративи є і справжніми, і стратегічними. ЗМІ, політики та інші потужні зацікавлені сторони впливають на те, наскільки переважає інтерпретація історії. Це означає, що вони можуть керуватися несвідомими інтересами або навіть свідомою пропагандою, щоб узаконити власні цілі. Однак у той же час наративи часто відображають глибоко узагальнені вірування, що базуються на добре розвинутих процесах інтелектуального мислення.

У разі конфлікту наративи все частіше «запечатуються», що означає, що суперечливі факти, як правило, підганяються – нові перспективи, нові вихідні точки не інтегровані.

Реконструкція сценаріїв з точки зору мета-перспективи є високоефективною стратегією, яка сприяє конструктивному обговоренню. Учасники утримуються від озвучення того, що саме вони вважають помилковим або правильним у тій чи іншій інтерпретації подій. Скоріше, вони викладають різноманітні погляди поетапно, впорядковуючи їх на прикладі конкретних сценаріїв. Цей підхід не заперечує відмінностей, але допомагає знайти шляхи для порозуміння та сприйняття подій (а також формулювання їхньої суті разом зі сприйняттям) з мета-перспективи.

Медіативний підхід до діалогу створює простір для поглибленого діалогу, який зосереджується на вивченні точки зору іншого (а не на простому обміні висловлюваннями). Він керується розумінням точки зору кожного учасника та визнанням того, що кожен має право висловитися та бути почутим.

Далі йде зосередження не лише на фактичному рівні, але й на міжособистісному рівні. Модератори / фасилітатори задають питання, щоб зрозуміти передумови висловлювань, ставлення та перспективи учасників. Підхід ґрунтується на врахуванні особистого та біографічного походження учасників. Тому його зазвичай проводять у менших групах та протягом більш тривалого періоду часу, щоб забезпечити формат, орієнтований на процес, який сприяє побудові довіри.

Основним елементом підходу медіативного діалогу є фасилітована зміна перспективи. Зміна перспектив означає, що учасники можуть по-справжньому / чесно зрозуміти (можливо, навіть відчути), чому інші учасники дотримуються своєї точки зору, з якою вони можуть взагалі не погодитися.

Повагу та справжнє, чесне слухання не слід плутати з виправданням проблемної поведінки. Особливо в емоційно розпалених ситуаціях сторони конфлікту переживають, що вони автоматично схвалюють причини поведінки іншого, якщо намагаються їх зрозуміти. Тому, щоб бути в безпеці, вони уникають будь-яких спроб зрозуміти походження, почуття та страхи свого опонента.

Зрозуміло, що в політичних дискусіях це важко, оскільки публічні дискурси часто дотримуються стратегії „демонізації” політичних ворогів, і готовність до розуміння прирівнюється до згоди та клеймуеться як наївна та слабка. Термін "розуміння" набуває негативного відтінку. Часто вважається, що діалог навіть винагороджує опонента за його проступки, що діалог є заспокоєнням і зміцнює опонента. Однак головним принципом є: бути готовим зрозуміти перспективу іншого не означає погоджуватися! Розуміння не означає погодитися! Швидше, в процесі діалогу визнається, що «завжди існує 1000 «добрих» (= правдоподібних або зрозумілих по-людськи) причин «поганої» (= деструктивної чи жорстокої) поведінки. Мета діалогу - розкрити ці 1000 причин.

дивіться також

Inmedio/Ideas for Change/ILPP (2020): Methodology – the Mediative Dialogue Approach. In: Gaps and Overlaps. Navigating through contested German-Russian-Ukrainian narratives. Beriln/Kyiv/Moscow: 2020, page 9f.

Kruschwitz/Sayko (2019): On the Methodology – the Mediative Dialogue Approach. In: inmedio/ILPP (eds.): Russian-Western Blind Spots. From Dialogue on Contested Narratives to Improved Understanding, Berlin/Moscow: 2019, page 64 – 70.

Splinter, Dirk (2020): Was ist schiefgelaufen seit Ende des Kalten Krieges? Blinde Flecken im Dialog zwischen Russland und dem Westen. In: Wüstehube, L./Splinter, D. (Hrsg.): Mehr Dialog Wagen! Eine Ermutigung für Politik, gesellschaftliche Verständigung und internationale Friedensarbeit. Metzner: Frankfurt a.M.